Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року Справа № 910/12451/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіМалетича М.М.,суддів:Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Спіка"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 рокуу справі№ 910/12451/14 господарського суду міста Києва за позовомЗакритого акціонерного товариства "Спіка" до третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Київпроект" Ніконенко Федор Федоровичпро стягнення 57 000 грн.

За участю представників сторін:

позивача: Данильчук М.Я.,

відповідача: Левченко О.С.,

третьої особи: Клімушев Є.В.,

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство "Спіка" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київпроект" про стягнення 57 000 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.08.2014 року у справі № 910/12451/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ЗАТ "Спіка" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову у позові з підстав відсутності предмету спору.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач звернувся з даним позовом з надуманих підстав, які не відповідають фактичним обставинам, а також пропустив трирічний строк позовної давності.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо відмови у позові з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 листопада 2010 року по справі №2-1769/2010 за позовом Ніконенка Федора Федоровича до ЗАТ "Спіка", треті особи: ДГО "Житло-інвест", Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім-34", Орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання права власності на житлову площу позов задоволено та визнано за Ніконенком Федором Федоровичем право на житлову площу - п'ятикімнатну квартиру № 76 в будинку № 34а по вул. М. Ушакова у м. Києві загальною площею 184.2 кв.м. та визнано за Ніконенком Федором Федоровичем право власності на житлову площу - п'ятикімнатну квартиру №76 в будинку №34а по вул. М. Ушакова у м. Києві загальною площею 184.2 кв.м., а в задоволенні зустрічного позову ЗАТ "Спіка" до Ніконенко Федора Федоровича, третя особа - ДГО "Житло-інвест" про визнання права власності, про повернення майна із чужого незаконного володіння, відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 травня 2011 року по справі №22-ц/2690/2862/2011 вказане рішення залишено без змін.

Позивач зазначав, що при судовому розгляді справи про визнання права власності на квартиру №76 в житловому будинку № 34-а по вул. Ушакова у м. Києві громадянином Ніконенком Федором Федоровичем заявлено про факт фінансування ним розробки ескізного проекту вказаного будинку (замовлення 149409), а також заявлено про те, що сплата коштів за виконані роботи здійснена ним в 1995 році безпосередньо на рахунки ПАТ "Київпроект" з отриманням результатів виконаної роботи.

Замовником вказаних робіт (завдання на проектування від 04.01.1995р.) відповідно до договору була фірма "Спіка", проведення оплати (плат.доручення №21 від 03.10.1995р.) та отримання відповідної документації (накладна №416 від 13.06.1995р.) вчинялось фірмою "Спіка", тому прийняття вказаних коштів від громадянина Ніконенка Федора Федоровича було безпідставним.

Також позивач вказував, що оскільки сума фінансових коштів віднесена судом на зарахування оплати Ніконенком Ф.Ф. своїх зобов'язань перед ЗАТ "Спіка", ці кошти повинен відповідач перерахувати їх підприємству, як надлишково отримані, та водночас враховані при розрахунках із відповідачем.

Відповідач в свою чергу проти задоволення позову заперечував та вказував на те, що грошові кошти у розмірі 57 000 грн. за виконані роботи було отримано безпосередньо від позивача, а Ніконенко Ф.Ф. не перераховував зазначені кошти ТОВ "Київпроект".

Статтею 35 цього ж Кодексу встановлено, що обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, факти, встановлені рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24.11.2010 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2011 р., господарським судом міста Києва вважались встановленими та такими, що не потребують доказування.

Судами попередніх інстанцій були досліджені копії рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24.11.2010 р. та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2011 р., та виявлено, що вказаними судовими органами було встановлено отримання саме позивачем, а не відповідачем грошових коштів у розмірі 57 000 грн. за виконані роботи від громадянина Ніконенка Ф.Ф. Згодом вказані грошові кошти позивачем було перераховано відповідачу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Що стосується строку позовної давності колегія суддів вважає вказати наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач у суді першої інстанції надав заяву про застосування строку позовної давності, в якій вказав, що позивачем було пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, оскільки судами було встановлено, що права позивача не були порушені, не було підстав для відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак не з мотиву пропуску трирічного строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог фактичним обставинам справи.

Посилання судів попередніх судових інстанцій на пропуск строку позовної давності при вказаних обставин є зайвим, однак не тягне за собою скасування правильних по суті судових рішень, оскільки судами було встановлено безпідставність позовних вимог, що також стало підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Викладені у касаційній скарзі інші доводи заявника не спростовують висновків господарських судів, тому не можуть бути прийняті до уваги.

Колегія суддів вважає, що не може бути скасоване по суті правильне рішення лише з одних формальних підстав, тому постанова апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін з мотивів, викладених у постанові касаційної інстанції, а касаційна скарга - без задоволення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Спіка" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2014 року у справі №910/12451/14 без змін.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова